Кашин Владимир Леонидович - Готується Вбивство (На Украинском Языке)
Володимир Леонiдович КАШИН
ГОТУЄТЬСЯ ВБИВСТВО
Повiсть
("Справедливiсть - моє ремесло" - 8)
"...I жодної версiї!" - нова книга вiдомого українського
письменника Володимира Кашина, що створив серiю детективних романiв,
головним героєм яких є iнспектор карного розшуку Дмитро Коваль.
До цiєї книги увiйшли: роман "...I жодної версiї!", повiсть
"Готується вбивство" i драма "День народження". Достовiрнiсть
матерiалу, гострий, напружений сюжет, проникнення в психологiю героїв,
щоб пояснити їхнi вчинки, як благороднi, так i ганебнi, такi
особливостi творiв Володимира Кашина.
На свiтi є двi речi, що
вражають тим дужче, чим
бiльше про них думаєш,
це - небо над нами,
повне зiрок, i моральний
закон всерединi нас.
Iммануїл Кант
Ворскла-рiчка невеличка,
береги ламає.
Народне прислiв'я
1
З нагоди приїзду Коваля у Виселки вечерю Пiдпригорщуки накривали
на повiтрi, пiд старою крислатою акацiєю. Одразу за подвiр'ям
починався стрiмкий спуск до Ворскли, вiдкривався чудовий краєвид:
розлога золотаво-зелена долина, яку на обрiї окреслював темнавий
гребiнь лiсу, бiлi хмарини над ним, такi близькi звiдси, згори, й
безкрайнє, ледь зарум'янене голубе небо.
З долини вiяло легким вiтерцем, i Дмитро Iванович з гiркотою
подумав, як задихаються зараз кияни, живучи серед нагрiтого кам'яного
громаддя будинкiв та паруючого асфальту, дихаючи важким, наче
загуслим, повiтрям.
Вiн роззирнувся. Великий одноповерховий будинок Пiдпригорщукiв,
як i все просторе подвiр'я, мiстився на узгiр'ї, помережаному
стежками, що вели вниз до Ворскли. На горбкуватих схилах стояло ще
кiлька будинкiв, досить вiддалених один вiд одного, оточених садками
та городами.
Будинок Пiдпригорщукiв складався з двох половин i мав два окремих
входи. Тут жили два брати iз своїми сiм'ями: старший Василь i молодший
Петро. Зараз їхнi жiнки накривали на стiл, i полковник Коваль не без
цiкавостi спостерiгав їхню метушню. Жвава, поривчаста в рухах Лiда
- дружина молодшого Пiдпригорщука, Петра, швидко ставила тарiлки,
брязкала виделками й ножами, якi, здавалось, аж вискакували з її рук.
Тим часом повненька, вайлувата Василева дружина Оля, яка приїздила
до Коваля в Київ, перевалюючись качечкою, носила з хати до столу то
тарiлку з нарiзаним хлiбом, то помiдори й огiрки, то холодець чи
курятину... Коваль почувався трохи незручно вiд того, що вся ця
метушня викликана його приїздом.
Чекали з роботи обох братiв - Василя й Петра, якi мали от-от
приїхати. I що довше їх не було, то гострiше вiдчував свою нiяковiсть
Дмитро Iванович, мiркуючи над обставинами, якi привели його сюди.
Кiлька днiв тому до нього додому прийшли двоє - молода, повнотiла
жiночка й невисокий, кремезний чоловiк, обоє засмаглi, з вигорiлими
на сонцi бровами.
У вiтальнi гостi назвалися Пiдпригорщуками, земляками з села
Виселки, що бiля Кобелякiв, а привела їх до Коваля нагальна справа.
Чоловiк дiстав з кишенi аркушик iз шкiльного зошита, на якому косо,
задираючись угору, були наклеєнi рядки вирiзаних журнальних лiтер,
i простяг полковниковi.
Коваль прочитав: "Їдь звiдси на чотири вiтри, бо iнакше буде тобi
смерть!"
- Пiдкинули просто у хату, - сказав чоловiк, i куточки його вуст
ображено вигнулися. - Не менi, - вiдповiв вiдразу на нiме запитання
Коваля. - Нас двоє братiв Пiдпригорщукiв, - пояснював, поки Коваль
розглядав папiрець, - я - Петро i старший Василь, а це Оля - жiнка
Василя, а мою звуть Лiдою. Живемо двома сiм'ями в однiй батькiвськiй
хатi, у кожного своя половина. У мене з Лiд
